У Туреччині на парламентських виборах знову перемогла консервативно-ісламістська Партія спрaведливості та розвитку (ПСР). Її очолює прем’єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган. Попри свій відвертий про ісламський курс, правлячу партію підтримали 47 відсотків виборців. Вона зробила неймовірне – покращила свій результат. Навіть самі члени партії, попри великі шанси на перемогу, не очікували на такий успіх. Одразу після оголошення результатів прем’єр пишномовно пообіцяв продовжити реформи та зберегти курс на вступ до Європейського союзу. "Наша мета – зберегти демократію і вивести республіку на вищий рівень. Ми продовжимо роботу для вступу в Європейський Союз. Працюючи над цим нелегким  завданням, насамперед  маємо враховувати наші національні інтереси, – пояснює Ердогнан.

Однак такі гучні промови нагадують події п’ятирічної давнини.  У ніч першого великого тріумфу Партії справедливості  та розвитку на виборах 5 років тому Реджеп Ердоган вигукнув: "Європейський союз є головним пріоритетом для Туреччини". Змін за цей час відбулося не багато. Попри реформи, Туреччину й досі не хочуть бачити в Європейському Союзі. Єврочиновники кажуть, що ймовірний вступ може відбутися не раніше ніж за 10 років. Брюссель відверто не поспішає приймати до своїх членів країну, яку очолює ісламський уряд. У разі вступу Туреччини, ЄС ризикує відчути на собі наплив іммігрантів, які сповідують інші цінності та життєві принципи ніж «традиційні» європейці.  Жителі євроспільноти не хочуть ділити кордони з турками. Про це свідчать і численні опитування громадської думки.

Попри це Євросоюз дипломатично вітає з перемогою партію Ердогана. "Ця перемога – є важливою подію для турецького народу і вказує на те, що країна продовжує розвиватися, втілюючи політичні та економічні реформи, – каже глава Єврокомісія Жозе Мануель Баррозу.
До речі, громадську думку як європейців, так і турків Ердоган таки врахував. Цього разу він зазначає, що не допустить «повної» ісламізації країни. Принаймні нині. Хоча політика прем’єра  відзначається пропагандою ісламу. Навіть своїх доньок, які вчаться у США, Ердоган змушує одягати хустину на голову. У турецьких навчальних закладах вони змушені були б їх зняти.  Теза ісламізації країни викликала багато-мільйоні демонстрації  по всій країні весною. Люди вимагали зберегти світську державу. Заяви про можливість зміни політичного курсу держави і спричинили політичну кризу. Весною ПСР висунула кандидатом у президенти Абдулу Гюля – праву руку Ердогана, політичного "брата". Опозиція звинуватила кандидата в ісламських настроях і відмовилася його підтримувати. Прем’єр призначив дострокові вибори. В країні масово агітували не скільки  за опозиційні партії, а скільки за ідею захистити курс світської держави. Утім правляча партія знову при владі, хіба що у висловленнях обачніша – щоб зайвий раз не дратувати своїх політичних опонентів.  Відтак ситуація практично не змінилася. Від дострокових виборів виграли хіба що курди. З 28 місць незалежних депутатів, вони вибороли 24. Для них це справжній шанс законно захищати інтереси курдів, збереження мови та культури.

Дострокові вибори – це не успіх тої чи іншої партії,  це випробування для ідеалів та майбутнього країни. Опозиція, яка вимагала докорінних змін, відставки кабміну провалилася. Не допомогла навіть підтримка військового командування країни, яке користується у Туреччині великим впливом. Мільйоні демонстрації виявилися марними. У п’яти найбільших містах, де відбувалися мітинги, Партія справедливості та розвитку здобула перемогу. Вона навіть покращила свій 5-річний результат. Виборець не захотів віддавати свої голоси за обіцянки опозиції, що не підкріплені конкретними  програмами. Партія справедливості та розвитку створила собі імідж «поміркованих і демократичних». Хоча її політика й далека від ідеальної, вона влаштовує більшість турків.

Коли політична система починає пробуксовувати, її керівникові потрібно своєчасно знайти кнопку "перезавантаження". Тоді система можливо почне працювати краще. Реджеп Ердоган знайшов потрібну кнопку та важелі впливу на виборців. "Перезавантаження" відбулося успішно. А от чи буде система працювати добре наразі невідомо. Упродовж 40 днів парламенту потрібно обрати нового президента. Партія прем’єра, хоча й має більшість у меджлісі, її кількості голосів все одно не достатньо для безтурботного ухвалення нового глави держави. Хто знає, можливо тоді доведеться знову "перезавантажуватися".